Вовк і козенята
Дика коза збудувала собі в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей. Пішла коза до лісу, напаслаоь досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:
— Діточки мої, козеняточка,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята, почувши материн голосок, миттю кинулись до дверей і одчинились. Коза увійшла, нагодувала діток молоком і знов побігла пастись.
Вовк підслухав, як вона співала, тільки гаразд не второпав, як коза причитувала. Трохи згодом підійшов до козиної хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:
— Козеняточка, мої хлоп’яточка,
Одсувайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому:
— Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матусі тоненький голосок!
Вовк одійшов од козиної хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:
— Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята було сикнулись до дверей одчинять, а далі схаменулись, розшолопали, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони одмовили йому так:
— Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співа.
Вовк з досадою пішов од хати. Одійшов геть за кущі неподалеко од козенят і сів там піджидать, поки прийде коза, щоб підслухать, як вона буде співать і щоб собі перейнять її голос і причот.
Незабаром прийшла коза і заспівала:
— Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята пізнали свою матінку, одчинили їй і похвалились що до них хтось приходив і хотів обмануть їх. Коза нагодувала діток і приказала їм, щоб вони нікому не одчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувать надалі. Коза переночувала дома, а на ранок, чуть зоря, подалась пастись.
Вовк, діждавшись ранку, став думать, як би ж його умудриться, щоб голос свій підвести під козиний, а далі почав пробувати свій голос. Завив раз — дуже товсто; завив другий раз — теж не підходить під козиний голос. Він затяг третій раз самим тоншим голосом, а все ж таки під козиний не підходив.
Тоді вовк пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже:
— Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співати по-козиному.
Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль взяв мерщій самий більший молот та й торохнув вовка по лобі.
І ось прийшов злодюга втрете до дверей, постукав та й каже:
— Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері. Але то була не матуся, а вовк.
Козенятка перелякались та й ну ховатися!
Одне стрибнуло під стіл, друге під ліжко, трете в грубку, четверте в кухню, п'яте в шафу, шосте під умивальник, а сьоме сховалось у великому годиннику, що висів на стіні. Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному. Пощастило тільки найменшому, що сховалося в годиннику: його вовк не знайшов.
Напхавши своє голодне чорево, вовк посунув надвір, на зелений моріжок, розлігся в холодочку під дубом та й заснув.
Незабаром прийшла стара коза з лісу.
Ох, що ж вона побачила! Хатні двері розчинені навстіж. Стіл, ослони, стільці поперекидані, від умивальника самі черепки на долівці, а ковдри та подушки постягано з ліжка. Шукала вона своїх діток, шукала, та ніде не знайшла. Почала кликати кожного на ім'я, та ніхто не обізвався. Нарешті, коли вона покликала найменшеньке, воно відгукнулось тоненьким голоском:
- Матусю, я осьде, в годиннику.
Коза дістала його звідтіля, і тоді козенятко розповіло все, що сталося: як прийшов вовк і поїв його братиків та сестричок. Можете уявити, як плакала кізонька за своїми бідними дітками! Наплакалася вона, а тоді вийшла зажурена з хати, і найменше козенятко за нею.
Підходить вона до дуба, а там у холодочку лежить вовцюга-злодюга і хропе, аж листя вгорі шумить. Обдивилась його коза з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться.
- Ой леле! - скрикнула вона. - Та невже ще живі мої бідні дітки, що їх вовк поковтав на вечерю?
Коза взяла ножиці і розрізала живіт сонному вовкові. Звідти вибігли козенята живі й здорові.
А на їхнє місце коза напхала каміння і зашила.
Прокинувся вовк і відчув таку спрагу, що побіг до криниці. Нахилився він, а каміння потягнуло вниз. Так вовк утопився.